Окрім дітей, \Ви частенько маєте змогу поспілкуватися з батьками, переважно це мами. Виходячи з досвіду роботи та спілкування з мамами особливих дітей, я хочу поділитися із Вами, які вони, як потрібно спілкуватися з ними, щоби не ранити і так дуже вразливу душевну організацію цих прекрасних та надзвичайно різних жінок.
По-перше, дуже незручне становище викликає незнання елементарних знань про захворювання дитини. Спадкові, вроджені, генетичні хвороби не проходять!!! Інформації у мережі Інтернет більше ніж достатньо, і не розумітися на таких хворобах, як аутизм, ДЦП просто не можна. Тож, будь ласка ,не травмуйте маму словами: «А це виліковне?» або «Це пройде?». Це, повірте, не надасть їй оптимізму. Краще спитайте: «Як в останній час покращився стан дитини?» чи «Чого Ви вже досягли?».
По-друге, вихована людина ні в якому разі не буде запитувати про причини захворювання. Часто це дуже болісна тема і дуже інтимна, тому дуже допитливим раджу Google. Там найвичерпнійша інформація, поцікавтеся! А у мами про це Ви маєте право спитати лише тоді, коли Ваші стосунки стали дуже довірливими і вона буде впевнена, що цікавитися Ви зі щирістю, а не за ради «праздного любопытства».
Трете, дуже незручна ситуація (про це я вже багато раз писала), коли маму зводять у ранг героїні! Повірте багато хто з них ніяковіють від цього і віддали майже б усе, щоби не бути такими «героїнями». Оточуючий світ для них такий самий, як і для нас з Вами! Своїми дітками вони опікуються тому, що вони просто мами, як і ми з Вами, просто їх діткам потрібна особлива увага. Зведення таких мам у ранг героїнь проводить ще більшу риску між Вами!!! А вони просто мами, просто жінки, які цікавляться, Ви уявіть, тим самим що і Ви!
Четверте, це те, що при спілкуванні з мамою особливої дитини, іноді люди починають пригадувати історії сусідів, родичів, знайомих, щоб підтвердити, що він розуміє маму і знає, що вона відчуває – намагаються стати «другом по несчастью», але повірте кожна мама відштовхне такого «друга», бо її дитина – це її дитина, вона унікальна, і Ваші історії не мають до неї аж ніякого відношення. Це - не співчуття! Це – некоректність! Краще, спитайте де дитина лікується, де проходить реабілітацію і.т.п..
От, майже і все. Але, мені дуже б не хотілося, щоб мій лист носив тон повчальності та якоїсь настанови: Мені просто хотілося донести до Вас, мої друзі, що кожна людина особистість зі своїми недоліками або перевагами. І «особливі» мами, також, всі різні в силу свого характеру. В підтвердження цього приведу слова однієї мами особливої дитини: «Хвороба малюка іноді підсилює деякі особистісні якості жінки, наприклад, вона стає «пробивною», соціально активною. Багато хто стає морально вищими – коли не тільки для себе та про себе. А буває і навпаки, озлобленість, надмірне культивування і хвороблива самозакоханість. Зустрічала дівчат, які начебто все і по ділу кажуть, і правильно, але повчальність з якою вони звертаються до людей не дуже приємна. Я припускаю, що людей це може відштовхувати».
Але, друзі, зрозумійте, вони оцінять кожне сказане Вами слово, якщо за ним буде стояти не прагнення бути добрим, а щирість, відкритість і бажання взяти на себе хоча б частинку тих труднощів, які вони мають. Гарного Вам дня !
Директор Центру І.І. Дмитрук |
