Як давно ви чи ваші діти ліпили з глини? Чому це зовсім інший досвід, ніж пластилін? Чому діти, які займаються гончарством, б’ються менше, і як саме глина може зарадити, якщо ваша малеча надміру тривожна? Як гончарство допомагає дітям боротися зі страхами, а дорослим — знімати стрес.

Усі маленькі діти люблять ліпити. У них дуже сильний хапальний рефлекс. Коли дитина сидить перед екраном, вона зафіксована на одному місці, а хапальний рефлекс «не нагодований». Тому діти зараз так часто гамселять одне одного. Їхній стиль життя не задовольняє природної потреби в русі та ручній роботі.

Починаємо з дітьми шести років ліпити вироби з ковбасок. Трохи старші сідають за гончарне коло. Вони вже можуть усвідомити, що не коло робить виріб, а ти рухаєш ним.

Перша реакція дитини на глину — ой, вона холодна, мокра. Глина — це зовнішній світ. Так, він незручний, але цікавий: дивись, ти доторкнувся, і там лишився твій відбиток. Глина обіймає — будь-який людський доторк до глини залишає на ній слід. Психологи радять: якщо дітям не вистачає уваги батьків, їм слід більше обійматися.

Робота руками вимикає голову

Будь-яка фізична праця, хай навіть миття підлоги, вмикає в роботу тіло і вимикає голову. Ліплення з глини — це стан тут і зараз. Ми багато живемо в майбутньому — мріємо, що колись буде краще, або в минулому — згадуємо, як тоді було добре. І так пропускаємо теперішнє.

Коли працюєш руками з глиною, усі твої мрії або розчарування відбуваються просто зараз — щось вийшло гарно, а щось не вдалося. Нині діти хочуть бачити миттєвий і досконалий результат. А коли щось не виходить одразу, хочуть кинути і здатися. Тоді підбадьорюйте, пропонуйте повторити якийсь простий рух багато разів — тоді почуєте:«Ооо, виходить!». Глина дає дитині зрозуміти взаємозв’язок часу і дії: спершу ти робиш — не виходить, але якщо тобі подобається цей процес, то з простих рухів зробиш щось цікаве.