Мистецтво художнього випалювання на дереві має свою багатовікову історію. Народилось воно за часів появи металевих знарядь, які могли бути використані як інстру­мент для нанесення перших примітивних рисун­ків — позначень на дереві.

У минулому люди використовували залізо для нанесення окремих знаків, які нерідко мали ге­ральдичний характер. Такі знаки наносились і на дерев'яні стовпи, що визначали межі земельних наділів. Подібні штампи виготовлялись з металу способом ковки або відливки.

Дещо пізніше техніку випалювання, як і різь­бу, народні майстри почали використовувати для декоративних прикрас дерев'яних предметів домашнього вжитку, предметів господарського інвентаря, деталей житлової архітектури. Поскільки дерево як матеріал за своїми фізичними властивостями недовговічне, то багато давніх ви­робів із фрагментами випалювання до нас не ді­йшли. У музейних збірках збереглися окремі зразки орнаментальних прикрас, виконаних спо­собом випалювання, що відносяться до XIX— XX століть.

На Україні мистецтво художнього випалюван­ня було поширене в районах, багатих на ліс,— основний матеріал для виготовлення різноманіт­них предметів домашнього та господарського вжитку. Нерідко дерево заміняло метал, глину, камінь та інші матеріали.

Народні майстри виготовляли миски, ложки, коновки, бербенички, діжечки, барильця, мірки, куфелі, куделі, ракви, відра, цебрики, корита, вози, сани, віялки, млинки, ярма, сідла, ліжка, столи, стільці, лавки, мисники, полиці, скрині, днища, гребені, прядки, ковші й багато інших необхідних для домашнього господарства пред­метів. Кожна річ була не лише зручною для кори­стування, а й, що не менш важливо, красивою.

Основополож­никами мистецтва були і гончарі, ковалі, ткачі, муляри, теслярі, різьбяріпо дереву і кості, зброярі, кравці й взагалі люди, чиї артистично зроблені речі і досі втішають наші очі...

Художнє випалювання — один із способів художнього оздоблення виробів із дерева. Особливого поширення цей вид народного мисте­цтва набув у мешканців гірських районів Івано- Франківської, Закарпатської, Чернівецької та інших областей, де здавна розвиваються дерево­обробні промисли. Найчастіше випалюванням прикрашали вироби із смереки, сосни, ялини чи берези. І це цілком зрозуміло, адже ці породи дерев мають у собі смоляні складники. Під дією розпечених на вогні металевих писаків, смоляні компоненти ніби скипаються на випаленій по­верхні, не дають повного обвуглення деревини, ісоковитого темного тону. Скипання смоли вико­нує й іншу корисну роль при випалюванні. Смо­ли водночас діють як фіксаж, тобто закріплю­ють випалений рисунок, роблять його більш довговічним і стійким. У такому стані значно обмежується вплив вологи на деформацію випа­лених взірців.

У тих випадках, коли для випалювання вико­ристовують інші породи дерева, які мають мен­ший процент смоляних складників, рисунок на них буде закріплюватися слабіше, вигляд його буде значно сухішим і менш виразним.

Народні майстри завжди цінили саму текстуру дерева. Кожне дерево відрізняє­ться своїм природним кольором і тональністю, має своєрідну будову волокон, які самі по собі створюють відповідний декоративний ефект. Справжній майстер завжди використовує цю якість, домагається найбільшого вияву її звучан­ня. Ось чому орнаментальні прикраси способом випалювання наносяться на чисту нефарбовану поверхню дерев'яних виробів. Білосніжна або зо­лотиста текстура дерева чудово контрастує з чорно-коричневим соковитим випаленим рисун­ком, посилює декоративну виразність виробу, а випалений орнамент у свою чергу активізує сприйняття форми і підсилює її красу і пластику.

На Гуцульщині художнє випалювання з успіхом застосовують майстри декоративно-при­кладного мистецтва у створенні сучасних україн­ських сувенірів, а також у виготовленні дитячих іграшок. Воно вже давно поєднується

з художньою різьбою в прикрасі внутрішніх приміщень та зовнішніх деталей архітектури, а також у художній оздобі меблів.

Деякі майстри Івано-Франківської області застосовують художнє випалювання в дерев'яному точеному і різьбленому намисті, брошках, кулонах, браслетах, шкатулках і т. п. Немала роль його в оздобленні гуцульських топірців, палиць, портретних рамок, в декоруванні народних музичних інструментів — сопілок, флояр.Починаючи з минулого століття, відомі різьбярі Юрій, Василь та Микола Шкрібляки, В. Девдюк (м. Косів), В. Тіотяк (с. Криворівня), майстри із села Річка, Брустур, Саджави, Рунгур вдало поєднували в своїх виробах випалювання з різьбою.

Традиційне мистецтво художнього випалювання стало надбанням промислових виробництв. Орнаменти художнього випалювання використовуються народними майстрами також у прикрасі предметів культурно-побутового призначення.